Історична довідка

Історія

Історія земель та населених пунктів, що входять до складу Таїровської громади цікава, різноманітна і зворушлива. Вона тісно пов’язана як з історією Причорномор’я, так і появою, становленням чорноморської перлини - Одеси. З давніх давен тут – поблизу моря, на родючих землях, в теплій кліматичній зоні мешкали люди. Це підтверджують чисельні археологічні розкопки на тутешній території в період активної забудови житлових масивів «Совіньйон» та «Зелений гай», під час яких знаходили місця поховань та предмети побуту племен печенегів і половців, датованих 9-10-ми століттями нової ери.

За часів козацтва на цих місцях з’явилося безліч хуторів. Козаки залюбки заселялися тут разом зі своїми родинами. Морське узбережжя, степове повітря, тепле літо і короткочасна зима, мальовничі краєвиди, родюча земля. Чого ще потрібно для щасливого життя? А поруч – лиман, що отримав від козаків назву «Сухий», бо частенько пересихав від літньої спеки.

Після виникнення Одеси у 1794 році і стрімкого її розвитку за рахунок запрошених іноземних громадян з багатьох країв світу, на цих землях поселилося чимало німецьких колоністів. Це їх зусиллями в Одесі вперше з’явився електричний трамвай, що прямував до самого «Люстдорфу» (нині житломасив «Чорноморка»). А у 1804-му році на території сучасного «Червоного Хутору» постала садиба князя Бенкендорфа. Пізніше на сучасній території села Лиманка свій маєток розбудували три брати Дайберги, які за короткій час стали відомими на всю Російську імперію. Перш за все, як селекціонери десятків видів троянд. Їх добре знали і як талановитих садівників, що виводили різноманітні сорти фруктових дерев та змогли налагодили поставку саджанців всією Європою.

Щорічно 14 жовтня, в Свято Покрови Пресвятої Богородиці та День захисника України святкує свій День народження Таїрове – адміністративний центр об’єднаної територіальної громади. Дата його заснування – 1909 рік. Саме тоді на східному березі Сухого лиману та південній околиці Одеси видатний винороб-виноградар Василь Таїров заклав дослідне господарство. Нині це – Національний науковий центр «Інститут виноробства і виноградарства імені В.Є. Таїрова». Видатний вчений протягом декількох років підшукував землі для вирощування винограду. І в підсумку його вибір припав саме на ці місця: де найбільша кількість сонячних днів, а найменша кількість атмосферних опадів; де степове повітря поєднується з морським, даруючи здоров’я та натхнення кожному; де живуть добрі люди, що знають ціну праці і люблять свою рідну Батьківщину.

Здійснити ці задуми допоміг (за словами В. Є. Таїрова) «неоціненний подарунок»: до 5-річчя діяльності станції поміщики A.M. Погорельский і Н. Е. Духновська подарували станції п'ять десятин землі (5, 46 га) на березі Сухого лиману по межі своїх суміжних володінь. Це давало можливість керівництву станції приступити до закладення дослідного виноградника, а також почати будівництво спеціалізованих лабораторій, винпідвалу, прищепних майстерень. Таким чином, у В. Є. Таїрова з'явилася можливість здійснити свій давній задум - створити зразкову науково-дослідну установу з виноградарства та виноробства. Будівництво комплексу сучасних (по мірках того часу) будівель з автономним водопостачанням і електрикою було завершено до 1912 року.

Після завершення будівельних робіт вирішено було облагородити спуск до лиману. У початку 1913 року почалися роботи зі спорудження терас. На терасах була висаджена колекція кращих столових сортів. Кущі були виведені в найбільш цікавих формуваннях, прийнятих в виноградарських країнах. Таким чином, безпосередньо поруч зі станцією було створено живий наочний навчальний і демонстраційний посібник по виноградарству.

Багато чого змінилося в історії цих земель після подій 1917 року. У липні 1918-го щойно обрана Рада селянських депутатів, територіально об’єднавши навколишні хутори, створила новий населений пункт – Сухий Лиман. У 1922-му маєток князя Бенкендорфа було передано для створення навчально-виробничої бази Одеського сільськогосподарського інституту, яка отримала назву «Червоний Хутір». Навіть невеличке село Балка стало відомим у ті часи. Бо саме там тривалий час переховувався від переслідувань добре відомий «одеський Робін Гуд» Мішка Япончик (Михайло Вінницький).

У вихорі Громадянської війни військовим комендантом Одеси – колишнім робітником залізничних майстерень Павлом Мізікевичем було вбито братів Дайбергів разом із родинами, знищено сад і розграбовано будинок. Колишній хутор Дайбергів радянською владою було цинічно перейменовано на село Мізікевича. Потрапив під репресії і Василь Таїров. Він помер у 1938 році в суцільній бідноті, існуючи на мізерну пенсію, продаючи власні речі і книги з особистої бібліотеки.

Події 2-ї Світової війни також не обминули історію Таїровських земель. Саме тут у серпні – жовтні 1941 року розташовувався один з рубежів Героїчної оборони Одеси. Почалися роботи зі створення останнього оборонного рубежу навколо Одеси, який пройшов на лівому березі Сухого лиману від Чорного моря через села Сухий Лиман, Татарка та інші. Риття окопів і протитанкових ровів поруч з робітниками Одеси працювали і селяни навколишніх колгоспів: «Вільний бурлак» с. Татарка, німці з Люстдорфа, а також працівники Таїровського інституту. Під командуванням старшого лейтенанта Михайла Зелікова артилерійські підрозділи Чорноморського флоту дислокувалися у Сухому Лимані та Бурлачій Балці. На території сучасного «Совіньйону» давала відсіч ворогу 1-ша берегова батарея на чолі зі старшим лейтенантом Михайлом Куколєвим. Нетлінною славою в битві із загарбником покрила себе легендарна 411-та батарея, що розташовувалася поблизу нинішнього житломасиву «Дружний». На цьому місці тепер – Меморіал Героїчної оборони Одеси.

У повоєнні часи ці землі використовувалися переважно у сільськогосподарському призначенні. Тут вирощувалися пшениця, кукурудза, соняшник, фрукти та виноград, розвивалося тваринництво. У 1982-му році населений пункт, де розміщувався Інститут імені В.Є. Таїрова отримав статус селища міського типу, а в листопаді того ж року було організовано Таїровську селищну раду.

Стрімкий розвиток та забудова територій розпочалися за часів Незалежності України. Сталося це за рахунок, насамперед, загальносвітових тенденцій щодо поширення ринку будівництва заміського індивідуального житла. Один за одним стали з’являтися заміські котеджні містечка. З подібних найбільше в Україні, площею більше ніж 450 гектарів – житломасив «Совіньйон», заснований у 1997-му році. Серед інших слід відмітити такі, як «Золота гірка», «Чорноморка-2», «Зелений гай», «Дружний», а також «Дайберг» - найсучасніше розвинуте котеджне містечко, що розбудовується на колишніх плантаціях родини німецьких переселенців. До речі, відповідно до Закону «Про декомунізацію» у 2017 році село Мізікевича отримало нову назву – Лиманка.

Крім котеджної забудови на території громади широко практикується будівництво багатоповерхових житлових комплексів. Найбільший з них – «Радужний», де мешкає більше ніж 25-тисяч мешканців. Серед інших відмітимо «Перлини Кадору», «Академмістечко», «Таїровські сади» та інші.

Новий поштовх у своєму розвитку ці благодатні землі отримали наприкінці 2017 року, коди на адміністративно-територіальній карті України з’явилася Таїровська об’єднана територіальна громада. Шлях децентралізації, оголошений Президентом та Урядом, відкрив нові можливості стрімкого розвитку громади та створив усі необхідні умови для впевненого кроку вперед. В «Програмі соціально-економічного розвитку Таїровської ОТГ» у найближчі роки передбачені реальні кроки, які  суттєво покращать існуючу інфраструктуру кожного населеного пункту, і всі ці приємні зміни не залишаться не поміченими громадою. Справа за малим – за працею! А для цього, як стверджує Її Величність Історія, треба мати вірну стратегію і кожен день – конкретний результат!